Київ то Гарлем

Коли я прокидаюся, і коли в
Кімнаті, під сизий ранок, найдужче
Відчувається запах тютюнового
Диму, я думаю: хто віділлє кулю,
На тому кінці мого життя? Бо
Київ – то Гарлем, що розтоплю в 
Синій воді топлене сонце твоїх і
Моїх проречень. Я дивлюсь на чорні
Леза дахів, і будинки речуть Чом
Не живуть задля них?

Коли я чекаю, а ти не приходиш,
Я залишу тобі на столі тихий
Дотик. Коли ти чекаєш, а мене все
Немає, зіграє мій блюз на балконі
Золотий саксофон... Бо Київ то
Гарлем, і у відблиску чорних вікон
Амбразура кварату... Все було
Марно, і шепоче розпечений сірий
Асфальт... Київ то Гарлем...

Поділитись сторінкою: