Поки ти, Україно, живеш

Щоб воля козацька не снилась мені,
Щоб я був сліпим і до всього байдужим,
Купали мене у солоній брехні,
Студили мене на морозяній стужі.
Вбивали і словом, і лезом ножа,
Щоб вуха не чули, не бачили очі,
Але воскресає поволі душа,
Вона не вмирає, і вмерти не хоче!

Приспів:
Не згоріла душа
На багатті червоних пожеж,
В ній надія росте,
Як на полі отецькому жито.
І живу я, живу -
Поки ти, Україно, живеш.
І ніхто не уб'є -
Поки ти будеш, матінко, жити!

Хотіли, щоб я все забув на віку,
Давали мені кров'яної отрути.
Хоч пив я, хоч пив я ту чашу гірку,
І все ж рідну матір не можу забути.
Ой, вічна жаго, Україно моя!
Хто ми і для чого живемо на світі?
До правди, до сонця повернутий я,
Лише у твоїм злато-синім суцвітті.

Приспів.

Поділитись сторінкою: