Нівроку собі творчий задум! Нічого конкретного, а вже запрошує до співпраці? "Допоможи, друже! – А що ти збираєшся робити? – Ще не знаю, а ти все одно допомагай!" Втім, не спішіть, хтозна, може він навздогін буряків щось путящого запропонує.

У деяких людей ослаблене почуття такту, тому вони не годні написати доброї пісні. От наприклад я, якщо мене не підштовхувати, я починаю сповілюнюватись самовільно

Це нічого, кожна людина сильна у чомусь своєму.

Перепрошую, це не втручання, а виправлення помилки: у запису від 2 квітня дати життя Анрі Мюрже слід читати: 1822-1861. Все решта написано правильно.

А все ж таки дещо цікавого треба додати.
У мене є кілька знайомих письменників грузинського походження. Якось з одним з них мова зайшла про роман-епопею Льва Толстого, я запитав: чи знаєш, як перекласти назву "Война и міръ"? Не мругнувши оком, переклав: омі да мшвідоба. Ні, кацо, неправильно. На мене здивовані очі: як неправильно? А так, треба казати: омі да халхі. Очі ще більше: так це ж буде "війна і люди", хіба Толстой таке писав? – Авжеж, саме так и писав. – А довести можеш? – Можу. Стеж. У дореволюційному російському правописі (а Толстой користувався саме ним) було аж три різних літери для звуку і, ось вони: и, і та Y (іжиця). Відповідно було й три різних слова, що вимовлялися однаково мир, проте писалися на різний лад та означали різне, тобто омофони. Ось вони: МИРЪ – означало протилежність війні, відсутність війни; а також МІРЪ – людство, суспільство (наприклад, кажуть, що отам-то зібралося багато МИРУ, себто людей), та МYРЪ, через іжицю, це ритуальне мастило, яким піп у церкві мастить дитину під час хрещення, то ж і кажуть: одним миром мазані. Хто читав Толстого, мусить знати, що у книзі миру у першому значенні нема, війною з Наполеоном починається, далі Тільзитський МИР, який МИРУ не приносить, війна розпалюється, а закінчується наслідками пережитої тяжкої війни. Отже, мова ведеться про те, як війна впливає на людські долі. Тому такий заголовок своєму творові Толстой дав неспроста, й літера і у слови міръ даремно залишається непоміченою сучасними читачами!

Мені теж доводилося знаходити у книгосховищі бібліотеки старовинні журнали для сліпих, надруковані за дореволюційною орфографією, будо якось чудно читати, своєрідний правопис дещо ускладнює читання, але якось розуміти можна. Нізащо б не уявила собі, що це може привести до таких курйозів, тим паче такого значного непорозуміння. Досить несподівано!

Зміна орфографії на початку ХХ століття торкнулася не лише російської мови, українську теж добряче зачепило. Ось напис на пам’ятнику Іванові Котляревському у Полтаві, зверніть увагу, як написано: http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/1/1c/%D0%9F%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%83_%D0%9A%D0%BE%D1%82%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%283%29.jpg
"Изъ Наталкы Полтавкы". Чи хочеться кому, би й зараз так писали? Мені ні, ніяк не хочеться.

Таким письмом (воно називалось "ярижкою") написана вся Енеїда Котляревського в її перших виданнях. Сам тримав у руках. З усіх тих "ярижних" текстів дуже добре видно не тільки ідіотизм, а й різнобій, неусталеність, словом, штучність тих правил. Але ж... танцюй, враже, як пан скаже.
Взагалі, нормативний правопис, абетка, граматика - далеко не такі невинні та малозначні речі, як більшість людей механічно думають. Це своєрідна основа нашого інтелектуального, духовного господарства. Вона тяжко покалічена, але цього як слід не розуміють навіть фахові філологи. Та все пориваються "підправити" наш правопис...

Жах. Важко навіть уявити собі щось мерзенніше від такої ярижки. Це ж виходить, що за таких кошмарних умов існувала українська друкована література протягом довше від століття? Адже саме така відстань від друку "Енеїди" до згаданого пам'ятника. Я нічого про це не знала, а дізнавшись, аж здригнулась з відрази. От що буває, коли один народ підпорядкований іншому! Напевно, існував якийсь імперський документ, що силоміць нав’язував українській мові отаку потворну писемність.

Був і такий документ. Звався Емським указом 1876 року. Серед інших обмежень, він проголошував цю ярижку обов’язковою до застосування для українського книжкового друку в Імперії ( "дабы не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русского правописания"). Це мені вдалося вичитати у Вікіпедії завдяки поясненню ДідаВасиля про ярижку, досі я лише чув здаля якийсь дзвін, а тепер дещо з’ясувалося. Спасибі, Василю Герасимовичу, читатиму далі, що знайду.

Я змалку звикла до "суржика", ним говорять всі навколо (там, де я народилася й росла), отже вважала це за норму, і мені довгий час була незрозумілою твоя гостра неприязнь до такої вимови. Ну, вживають же твої галичани полонізми, й нічого страшного. Який же сенс у нестерпності до русизмів в українській мові? А зараз бачу, що це шрам від пережитого насильства одного народу над іншим, так званих "братерських" стосунків. Тобто, має місце почуття заслуженої образи, яке так легко не загоїться. Матиму на увазі.

Ото ж бо. Самозахист національної культури від агресивного шовінізму не має нічого спільного із націоналізмом. Різним народам краще жити окремо добре, аніж разом та погано. Серби православні, а хорвати католики. Обидва народи говорять однією мовою, а пишуть на різний лад, перші "вуковицею" (кирилицею), другі латиницею, їм краще жити окремо, але мирно розділитися ба не вдалося. Словаки із чехами про розлучення домовилися без тріскоту чубів, то й правильно. Так само для розвитку української культури відокремлення від "братерського" шефства було життєвою необхідністю. Воно відбулося, й бути по сьому!

Думаю, що і в Україні скоро сколихнеться свідомий і здоровий люд. В нас, українців, - гірше! Москва хоче перетворити наш народ на якусь резервацію, аборигенів, індійців, як в Америці. Зараз відбудуться страйки по містах на захист української мови. У Франківськ запізнилася, бо пізно взнала, що він мав бути сьогодні, але в Київ поїду 5 червня під верховну раду (обидва слова з МАЛЕНЬКОЇ ЛІТЕРИ!).
Якщо хтось у себе щось знає, якщо комусь ще рідне те, що рідне,підніміться і не мовчіть. Ми - молодь і ми є потенційними захисниками.
А Ви, п. Юрію, потримайте за нас "кулаки" (на ногах теж...).

P.S. Могла б вже і грозу десь на когось наслати (навчилася), але навіщо? Там "особісти" снують, вичислять і бабусину хатку присвоять як свою дачу...

Бачу тебе на сайті, Макошо! Справа не в "особістах", в в людях, що прийдуть на страйк. От якби наслала на окремих...

Не зможу я цього в Києві. Надто багато смогу і різношерстності особистостей. Тільки в горах хмари мене трішки почали слухатись, коли лягаю горілиць і з ними дуже лагідно розмовляю.
Тут не лагідність потрібна, а рішучість. Інакше малоросія відродиться і будуть її патріоти стогнати по задвірках і підвалах свої плачі про "неньку-"Україну", а на центральній площі стольного Києва будуть блеяти барани на кшталт "потап і настя".

Макошо, щойно дізналася, що страйку нині не було. Буде 5-го по всій Україні. Приїзди у Франківськ. Хотіла б тебе побачити. Ми там недалечко від "білої" хати - культурний центр "Просвіта", 2-й поверх, к. 9 (студійну "кабіну" на вул. Січових у нас відібрали, бо запросили дорогу оренду). Бог з нею, з "кабіною". Не в "кабіні" справа, а в мозку, в добрій апаратурі і в добрих програмах, а ще у спокійному настрої. Робота пішла на краще і стали щось, нарешті, заробляти для себе. Це я так, про новини.
А на страйк підемо з п. Левком. Приєднуйся до нас.

А це просять передати. Передаю:

Я зі своїми доньками також йду під Верховну Раду.
Я завжди ходжу.
Вже більше 20-ти років.
І у цій країні треба буде ходити до кінця життя.

Ну так вже й до кінця! Алеж вічного лиха не буває, сонечко засяє неодмінно. А у підтримку разом із вами здіймаємо "кулаки". Тримайтеся!

Макошо,
У мене є старенький кожушок, якого я на зиму підстелюю собаці в будку. З квітня місяця я намагаюсь його просушити на сонці й сховати в хлівець до зими. Але як тільки десь розстелю, неодмінно збираються хмари і йде дощ. Варто його заховати - дощ утихає. А він усе вологий. І щоразу та сама історія. Треба визнати, що й я часом забуваю про нього, а згадую тільки коли вже йде дощ. Він бувало й висихав, але відтак знову намокав, забутий.
То ці хмари мають до нього (чи до мене) якесь діло? Врешті, він же не мені потрібен, а моєму собаці. А він (собака) нічим не завинив перед тими хмарами.

Діду Василю, от що Вам пораджу! Ваш кожушок - то є дощовий провідник і, як буде якась посуха у селі, то Ви його хутенько розстеліть і піде дощик (якщо вгадала про нього), якщо не піде, то Ви просто занадто про нього забуваєте, от він і сердиться, дама, що собачий. Неістотні речі також потрібно поважати, бо вони, просякнуті набутою енергетикою минулого, інколи можуть щось "сказати"...
А він щирий ?(тобто, зі справжньої тварини?..)

Ні, я його тільки величаю кожушком, а насправді це старовинна плюшова куфайка. Але з характером.

Я дотепер маю ляльку, якою гралася з дитинства. Зветься Христя, обличчя з якоїсь порцеляни, а тулуб набитий ватою. Вона завжди стоїть у мене на чільному місці, де б я не жила. На даний момент - над плятом (це така плита-піч, яка ще й має братруру (духівку), але викладена кахелем і має маленькі полички, де можна ставити якісь горщики, горнятка і т. п.
Так от Христя теж мене трішки до Любка ревнує: часом падає на розпечену плиту без якоїсь на те причини (самогубство?..), або приходить у мої сни і дивиться на мене з докором.
Бабуся мене вчила шанувати не тільки живі істоти, а ще й неістотні речі, які є часткою мого життя. Починаю розуміти, чому.

Мова йшла про мітинг. Ненавиджу це слово і ненавиджу мітинги, але якщо йде тема про двомовність, тут вже інша справа. Затихли і зачаїлися, гади, бо люди загрозили зірвати оте "євро", на якому "відмиті" мільярди гривень. Відклали постанову, доки "євро" не відбудеться. Вони що, думають, що потім знову візьмуться за нове зганьблення нашого народу? Хочу повірити, що зараз молодь більш свідома і не дасть себе в образу невігласам і дикунам, у яких основна мета - володіти вигідною територією, знищивши її народ, або підкорити і зробити хохляндськими слугами хамовитому дикуну, який гордо себе називає росіянином.
До дупи росіяни, безкультурне матюкливе бидло...

"Матюкливе бидло" не росіяни, Макошо, а здебільшого бидло українського походження, у якого чи то батьки, чи то діди тупо перейшли в свій час на іншу мову і так виховали своїх нащадків, у невігластві і ненависті до інших, а ще у шовіністичній думці про якусь невиправдану зверхність над іншими народами.
Для прикладу: гламурний футболіст Шевченко (трясця йому...). Мама його українською розмовляє, а воно собі щось обрало інакше. Та біс із ним, з тим Шевченком, значна більшість отого всього, що за двомовність - перешиванці.
У мене багато знайомих і друзів росіян, які на боці України, а ті росіяни, що живуть в Україні - за єдину державну українську мову.

Та знаю я це все, про родину вашу знаю... Просто болить інколи так за рідне, що аж-аж...

Земляки, завтра йду на мітинг протесту на Цукерничці. Якщо після нього ввечері не напишу отут вні слова, помоліться за мене грішного, хто у Господа вірує. Будьмо!

п. Юрію, чекаємо Вашої звістки. Хай прибуде Вам сил і фортуни!

А я щойно перечитав вище про суржик, і раптом до мене дійшло, що таке справжній суржик: це визначальна ознака раба! У Олеся Донія є в Інтернеті розумна стаття "Хай живе суржик!" - вона мені як подобалась, так і подобається, але це не виключає сказаного вище. Бо живемо в такі часи, що треба робитись рабом, аби вижити фізично.

А чому, власне, я вирішив, що це ознака раба? А тому, що раб - це людина, яка не вибирає. Вибирають інші, вибирають за неї, вибирають її, а вона не вибирає - немає в неї такої ні властивості, ні потреби. (От є ж, наприклад, люди, які не їдять сала, навіть із підсмаженою на соломі шкуркою.)

Так от, є двомовне середовище, де кожна людина розмовляє якоюсь одною мовою, хоча володіє й іншою. Це нормальні люди. Але якщо в такому суспільстві є раби, то саме цей феномен спрацьовує: вибирати ніхто їх не примушує, а самі вони до такого подвигу нездатні. Зусібіч їм лізуть у вуха дві різні мови, але раб не може їх відділити одну від одної, йому важко, ліньки, та й навіщо? Він і так усе, що йому треба (а треба небагато) розуміє, інші розуміють його не гірше. От і користується він почутими словами, реченнями, піснями, фільмами і т. д. без розбору. (А знаєте, що первісно означає слово "суржик"? Це суміш пшеничного й житнього чи ще якого зерна. Не завжди є сенс їх розділяти, а тим менш викидати: для багатьох істот це прекрасна їжа.)

Тому Доній фактично й проголосив: Хай живуть раби! Може з них колись вільні люди будуть... Мені здається, це дуже гуманно. Це справжній шанс для маси духовних невдах.

Мітинг пройшов більш-меньш гаразд, принаймні без серйозних ексцесів, але вважати це за успіх важко, враження каламутне. Прийшло кілька десятків тисяч, та ментури сім тисяч, здебільшого без зброї. Поводили себе спокійно, неозброєним оком помітно, що влада вже не боїться протестного руху, як раніше, пристосувалася, потрібні нові форми активного протесту, а ми до таких змін не готові, організованість слабенька. Коротше, лиха не сталося, але й радіти нема з чого. Отакі діла.
Василю Герасимовичу, думка про зв'язок між суржиком та психологією раба мене зацікавила, якщо не важко, скиньте посилання на статтю Олеся Донія, хочу почитати. А про суржик можу додати, що це низькоякісна зернова культура, сорго або віниччя, часом його зерно додають до харчу худобі, щоб більше та дешевше виходило, але це навряд чи на краще. Принаймні, араби не високої думки про суржу, якщо судити за їхньою приказкою "від cуржика й верблюд др#статиме". А вже людині тим паче суржик не лічить, у будь-якому розумінні. Отже мова потребує захисту від того, що навіть верблюжому шлункові шкодить.

http://dere.com.ua/library/reshta/surgik.shtml

А сорго й суржик - різні речі. Див. тлумачні словники. Навіть російські.

Ні вихваляти, ні ганити суржик я б не хотів, бо це природне явище. А природні явища завжди о двох кінцях. Але анатомія виникнення й життя рабів мене цікавить, навіть хвилює. І рабська приналежність суржику мені стає дедалі очевиднішою. Точніше, рабська сутність людей, які крім суржику жодної мови не знають.

Але й Доній має рацію. Не можна забороняти голодному бути голодним, не можна рабові дорікати його рабством. Достойніше - пошукати рятунку цим людям.