НА СВЯТИЙ ВЕЧІР
Богдан Лепкий
Смеркається. Ослизлий день
Між мурами конає.
В печі червоний блис огень,
А в сінях вітер грає.
Той тихий і сумний настрій
Несе мене світами,
І я лечу на крилах мрій
До батька і до мами.
Сніжок паде, як срібний пух,
Мороз малює квіти;
Накритий стіл, в куті дідух,
Пустують в сіні діти.
Знайшли собі свистун-горіх
І свищуть в перегони;
Лящить в ушах дівочий сміх,
З дзвіниці дзвонять дзвони.
Гей, кілько то минуло літ!
А я так добре чую
Кожухів шелест, скрип чрбіт
І щиру пісню тую.
Далекий світ, великий час,
Пливуть літа рікою,
А я все пам’ятаю вас,
Як йдете з колядою.
Ще й нині чую, як Юрко
Співає: "Бог предвічний",
Як сопраном пищить Юрко,
Баском реве Зарічний.
Скрипливий наболілий спів,
Такий, як хлопські груди.
Та хто його раз зрозумів, –
До смерти не забуде.
Ще й нині бачу, як Федір
"Вінчованнє" голосить.
Втворились двері на-розтвір,
І батько в хату просить.
І починається річна
У пан-отця гостина.
Ціле село єднається,
Немов одна родина.
Далекий світ, великий час,
Пливуть літа рікою,
Гей! Що чувати там у вас,
Чи йдете з колядою?
Чи ще живі Федір, Юрко
І мій сусід Зарічний?
Чи й нині, як колись давно,
Співають "Бог предвічний"?
Чи й нині мерехтять зірки
Над хатою старою?..
Гей, краю мій, не знаєш ти,
Як тужу за тобою!
_____________
_____________________________
Аніж проклинати темряву, краще засвіти хоч маленьку свічку
(ніби Конфуцій)
