На головну сторінку

Про Українські імена Цвітень і Березень.


Цвітень і Апріль.


З місяців теплого періоду року був би ще місяць перший по Марцеві до пояснення. Найпопулярнішим його іменем на Україні є Цвітень. На Гуцулії кажуть Березень.

Форма Квітень виглядає полонізмом. Bправді говориться по-українськи квітка, квітня (collectiv), але загально не говориться квіт тільки цвіт, а коли говорить нарід цвісти, а не квісти (польське kwitnąć), то послідовно повинно бути цвітень, а не квітень. (Дослідники відзначають появу назви "квітень" ще у книжників XVI ст.. Вона почала дуже вживатися літературними чинниками лиш у ХХ ст.)


В Авестийськім календарі місяць Цвітень мав ім’я Artavahišta цебто: Могутній (Бог) і найласкавіший (benignissimus), бо через обнову природи після Зими, радує серце чоловіка. Був другий подібний вислів Іранський: Ameša-Spenta, цебто: Безсмертний-Добродійний, Безсмертний-Спасаючий. Це ідеальний божий архангел. Відміною тої назви було "Dahma Afrin" (Dahman Afriti), це значить: Благословення Боже, — геній.

В цьому Іранському вислові можна би догадуватися походження календарного імени Aprilis, — Апріль, яке досі ніхто не пояснив влучно. По словниках пояснюють ім’я Апріль від Латинського слова apricus (adjectiv), та це слово значить — до сонця положений, той (те) що лежить проти сонця і вигрівається. Те саме: арrісоr — лежу (вигріваюся до сонця).

Шукання розв’язки походження цього імени в Іранщині, то не пересада з моєї сторони. О. Шрадер пробує теж пояснити це ім’я з Санскриту (гл. Reallex), але пояснює невдатно. На його думку походить це ім’я від paurva (— первий), цебто перший (після Марця).

Та в Староіранщнні є слово apaurva (adjectiv), яке краще покривалося б з іменем Апріль, але воно значить той, що позаду (перший в противнім ряді), — попередній, — молодший (арага-zata ).

Я зі своїх особистих помічень відзначаю, що між Українським селянством вживають часом імени Апріль і то між цілком неграмотними людьми; хоч це може бути за впливом церковно-слов’янського календаря.



Березіль і Береза.


Що до імени "Березіль", коли Український нарід вживає його, нав’язуючи до власного Весняного розвитку Беріз, то, мабуть, робить це задля містики, якою окружена Береза.


Береза символом покривдження. Це дерево є в Українського народу символом покривдження, (особливо, — самітної, або покиненої дівчини), бо над Березою неначе знущаються люди, обтинаючи її Весняне зелене віття, або окалічуючи білу кору задля солодкого соку, який з пораненого дерева стікає, через що воно нидіє, спливаючи кров’ю.


Народна пісня для приміру:


Ой у Поли Береза стояла

Під Березов Дівчина стояла

Чом Береза Біла не зелена

Чом Береза Біла не зелена


Як я маю зеленою бути

Підо мною стояли рекрути

Підо мною стояли гусари

Шабельками гілля обтинали

(з Межигориць, біля Галича).


Береза мотивом еротичним. Береза є мотивом еротичних народних пісень і має долю в Дівоцьких обрядах.


Обряд Вільхи. В Дівоцькім обряді "Вільхи" в часі Зелених Свят ходять Дівчата від хати до хати, співаючи містичну пісню про "Вільху", — а носять зі собою галузку не Вільхи, а Берізки (про цей обряд в Поручені біля Бережан подали вістку о. Мих. Мосора і п. Богдан Лепкий).


Дівоцьке Кумування. Що Український нарід придає Березі таємне значіння і вірить в її магічну силу та її добротворний містичний вплив на долю жіноцтва, свідчить ще ось що: В р. 1636 посилало дев’ятнадцять православних священиків з Нижнього Новгорода збірне письмо до московського патріярха Йосифа, з проханням авторитетного заказу ріжних поганських обрядів і звичаїв, які в їх сторонах остали і вперто поширюються.

Між іншими вказували вони на такий обряд: Сьомого четверга по Великодні збіраються жінки й дівчата під деревами, під Березами, приносять там пироги, кашу й яєчницю і, зробивши до Беріз поклін, зачинають хороводом довкола Беріз співати ("діяволські пісні"), плескати в руки і на всякий лад шаліти. Відтак сідають й поїдають позношувані приноси, а споживши їх, встають, беруться парами за руки, й прийшовши до Берези, плетуть звисаючі галузки в вінки-обручики, цілуються крізь ті вінки, називають себе по тих розцілунках Кумами, й розходяться.

Але на Зелені Свята знову збираються під Березами, співають пісні, плещуть в руки, і поживившися як перше, приносами, цілуються знову через Берізкові обручки: відтак обломлюють ті Берізкові обручки, що їх сплітали, плетуть собі з них вінці на голови й з вінками на головах ідуть на воду. (Гл. про це письмо в ,,Чтенія с Импер. Обществ Исторіи и Древностей Россійских" 1902, ІІ изд.)

Очевидно є в цім Староукраїнськім обряді женихальна містика й магіка з давнім реліґійним підкладом.

Ідейно сходиться зі згаданим обрядом і обряд "Вільха", який так чудово описав і правдиво відчув Богдан Лепкий (гл. "Діло" з Мая 1931 р.).


Коли полуреліґійне шанування Берези так здавна, ще десь з передісторичних, або й первісних часів, вкорінилося між Українським народом і досі триває, то сміло можна припустити, що ім’я місяця Березіль та Березень, зв’язане також з тим шануванням.


Про реформу укр. місячних імен.



Стежки до листків про Українські традиції.

Джерело: Ксенофонт Сосенко. З проблеми місячних назв на Україні. Дзвони 1931.
Статтю додано:  09.04.2006
Відредаґовано:
Переглядів: 3462
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/79.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ
FB