Первісні жертви Богу: Український піст "Спасівка"

Український піст "Спасівка": подвійна жертва.

Кому з Українців не прийде на гадку Український ― саме лиш Український, одинокий між усіми Слав’янами ― піст "Спасівка", коли-то нарід, — після церковного календаря, — на тиждень перед святом Преображення Господнього (Спаса), а в дійсності далеко наперед, через увесь час дозрівання овочів, відмовляє собі навіть покушання якогось овочу і меду, жертвуючи свій піст на честь Господа.

Відтак у сам день Преображення Спасового приносять першу збірку овочів і меду до церкви, складають овочі вздовж церкви на землі, а мід на підвищенні і просять священика їх посвятити . По скінченні посвячення, старшина братська збирає з кожної купки овочів верхні (найкрасші) як дар для церкви.

Тут впадає в очі Українська своєрідна , подвійна, жертва — одна у зреченні й пості до слушного часу, а друга в даруванні на честь Спаса.

Додати належить, що цей піст від овочів і меду є зовсім окремим від приписаного в той сам час християнського двотижневого посту в честь Успення Пр. Д. Марії. Цей другий триває дальше, після "Спаса", цілий тиждень аж до свята Успення, — а перший кінчиться з днем Спаса і необов’язуючий ніякими приписами Церкви; зате обов’язаний традицією народною.

Андаманези подають за порух посту від овочів колишню неповздержність перших (родичів) батька і матері і кару за неї.

В Українців є також другорядний порух посту від овочів, але без зв’язку з біблійною традицією, зате натхнений дуже ніжними альтруїстичними почуваннями. Ото матері померлих маленьких дітей постять "Спасівку" в намірі тих діточок: "аби їм Господь не боронив яблочок в Раю". Виходить з того, що жертва зречення Українських матерів є величальна і благальна.

Зовсім, навіть усією обрядовою поведінкою, є подібна до Української жертви овочів жертва гамітоїдного племені Дінка в північній Африці. Вони приносять Найвищому Єству Денґдід, окрім інших ріжних жертв, жертву з перших овочів. Їх сиплять по землі, вимовляючи слова:

Дощ як символ Господа в Андаманів і Українців.

Але в традиціях Андаманів про піст від овочів треба відмітити порух старший від Біблійного і в цім порусі з’єднуються вони з Українцями в його пракультурних знаменах. Це з’ява Дощу. Андамани з’обов’язують себе здержатися від овочів так довго, аж поки Господь не зійде на землю з першим осіннім дощем. Дощ з неба є у них символом Господа, що до них приходить.

Якаж велика ідейна близькість міту Андаманів з Українським колядковим мітом про гостину Небесної Трійці: Місяць, Сонце і Дощик, "сам Милий Господь Бог", — сходять з Неба до Господаря і приносять йому таке саме благословення для роду і плоду, як осінній перший дощик для племени Андаманів.

(Див. Українська Астрально-мітологічна реліґійна концепція: Дрібний Дощенько Сам Милий Господь Бог.)

Про Український піст "Спасівку" я не чув, щоб нарід через нього надіявся приходу дощу з неба, але в душі Українського народу є без сумніву нероз’єднана назавжди сполука ідей про Дощик і Господа.

Українське Різдво Світа: Жертви для Бога як реліґійний ідеал.

Стародавні Колядки про Українські ідеальні первісні жертви.

(За працею: о. Ксенофонт Сосенко. "Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.)

Стежки до листків про Українські традиції.