Вже Весна воскресла

Ідеологійне сполучення Різдва з Великоднем.

Українське Різдвяне господарське свято не є ані весняне, ані літнє, бо припадає серед Зими і воно є передовсім реліґійним Святом, хоч має визначно господарську закраску; воно є традицією про перші первосвітні плоди землі і славить Бога, що їх зародив.

(В сотвореному Господом Богом Раю немає пір року, там вічнозелений Сад: "Рай розвився, Господь звеселився!" Там інший — мітичний Святий, Сьвітий, час.)

Лучиться воно ідеологійно, з особливіших мотивів, з Весняним Українським святом Великодня: бо через ріжні натяки, які — то в Різдвяних і Новорічних обрядах, то в радісних Колядкових окликах — говорять про слідуючий після Різдва й Богоявлення Великдень.

А цей Великдень вважає тут нарід за Свято весняне, Свято обновленої природи і мабуть прилучується в тім до світових традицій і вірувань (Полудневого Сходу), що в цім великім дні буде колись Відродження Світа.

Різдвяні взаємні віншування висловлюють побажання вимріяного непереривного щастя й добра: "від Різдва до Богоявління, від Богоявління до Воскресення", — іменно, здоровля, врожаїв у полі, щасливости в родині, многих літ. Те саме дослівно про містичний Святий час повторюють Колядки.

Бог, Різдво Світа, Дідух і Лицарі.

Різдво подумане у народу як уособлення культурної Сили, що принесла народові сільськогосподарські здобутки.

Таким уособленням бувають у світовій мітології культурні лицарі. В Українців приявлює такого лицаря Прадід, добродій народу. Таким культурним лицарем, чи Спасителем (Heilbringer), є Св. Микола, а також Український Гаїлковий Див-Ладо (також: "Дід Ладо"), що наладив тай благословив сійбу проса, або Гаїлковий Галілей, що вчив чи помагав при Першій сійбі пшениці .