На головну сторінку

Стрілецька пісня

(До 80-річчя Українських Січових Стрільців 1914-1994 р.)

Підґрунтя стрілецьких пісень треба шукати в гімнастичних, організаціях і напіввійськових формаціях молоді, що існували в Галичині до 1914 року. У численних гуртках "Січей", "Соколів", стрілецько-пожежних товариствах і створеного напередодні війни Пласту, одним з основних завдань яких було плекати знання і прилучення до історичних традицій українського народу. Там назрівали ідеї відродження української державної самостійності і, як її передумови, створення свого власного війська. В цих осередках вироблялось і звідти поширювалося замилування історичними, похідними та бойовими піснями.

Згадуючи той час і замилування до пісень, у яких "чути було запах стрільного пороху", Михайло Гайворонський писав: "Такі тексти я вибирав і писав до них музику. Мою увагу приковували образи, які постали пізніше – під час війни і революції. Не дивуюся тепер, бо всі, такі як і я, були одної думки, усі були вже готові до світової завірюхи. Бойову пісню творило саме життя: такої саме пісні треба було тоді, за нею питали, її найрадше співали".

Пісня стала невідлучною товаришкою стрілецького життя від самого початку. У Львові, літом 1914 року, і невдовзі після того в Стрию стрілецькі чоти маршували під звуки пригідних до походу народних пісень. Найбільш улюбленими були: "Ой, з-за гори чорна хмара встала", "Стоїть явір над водою", "Гей, на горі там женці жнуть", "Ой, там за Дунаєм", "Ой, любив та кохав" та інші.

Першим кроком до створення свого гласного поетично-музичного надбання було приспособлювання текстів народних пісень до нових обставин. Стрільці актуалізували ці тексти і, за висловом Миколи Голубця, – "мілітаризували". При тому не обходилося без жартів, їдучі відкритими ваґонами із Стрия на Закарпаття, що було тоді під Угорщиною, стрільці співали пісню про своїх старшин "Гей, ви хлопці молодії", вживаючи до неї розмашисту угорську мелодію.

Молоде військо одразу від моменту своґо утворення мусило переносити удари з боку неприязно настроєної австрійської влади. Обмеження числа стрільців, труднощі з текстом присяги, що її 3 вересня 1914 року приймав у Стрию о. Остап Нижанківський, погане трактування при видачі зброї й уніформи, – це й були деякі з прикрощів. Не одну з них стрільці переносили з належним собі гумором. Маршируючи закарпатським селом Страбичевом, вони співали самі про себе, що з їхнього, напіввійськового вигляду важко було розібрати "чи то військо, чи то банда". Цю пісню вони співали на мелодію народної пісні "Ой, зацвіла черемшина", але текст був їхній, стрілецький, і стосувався їхнього побуту.

До передісторії стрілецьких пісень належать три з-поміж них, які слід згадати окремо. Вони постали ще перед створенням Леґіону УСС, але згодом не тільки утвердилися в його репертуарі, але, особливо дві з-поміж них, посіли в ньому виняткове місце. Це були: "Ой, у лузі червона калина", "Видиш, брате мій" і "Ой, нагнувся дуб високий". Щодо походження першої з них були різні версії. У збірнику "Сурма" (Львів, 1922) подано: "Записана між стрільцями". На основі пізніше опублікованих матеріалів приписується її створення Степанові Чарнецькому. Текст довіршовував Григорій Трух. Посвоячення і тексту і мелодії з народними піснями незаперечне (частина тексту прямо перенесена з історичної пісні "Розлилися круті бережечки", а в мелодії є деякі спільні риси з піснею "Ой, зацвіла червона калина"). Власне народно-пісенні риси спричинилися до її незвичайної популярності. За словами Дмитра Паліїва в цій пісні скристалізувалася була уся програма Українських Січових Стрільців. Цю пісню прийняли стрільці за свій гімн. В добі Першої світової війни вона стала піснею-символом визвольної боротьби.

Вірш "Журавлі" написав Богдан Лепкий 1910 року. Музику до нього створив його брат Лев напередодні Першої світової війни. Пісня досить швидко, вже під час Карпатської кампанії 1915 року, поширилася між стрільцями і стала однією з їхніх найбільш улюблених пісень. Вона спопуляризувалася по всіх частинах української землі, її співали й на Кубані і навіть на Зеленому Клині. Вона замандрувала була згодом аж до Соловків і стала однією з найулюбленіших пісень соловецьких українських засланців. З малими змінами в тексті й мелодії пісню про журавлів залюбки виконують і сьогодні.

Третю із згаданих угорі пісень не можна ставити поруч з двома попередніми ні щодо тематики, ні щодо значення. Все ж треба згадати, що, створена напередодні війни (слова Миколи Голубця, музика Михайла Гайворонського), вона вросла у стрілецький побут і свого часу на західноукраїнських землях стала популярною піснею з циклу сумовитих любовних пісень.

Заки станемо аналізувати стрілецьку музичну творчість, варто поставити питання про середовище, в якому вона постала: хто були Січові стрільці, які були їхні культурні зацікавлення, яке було їхнє духовне обличчя.

Була це передусім молодь. Склад УСС за віком був чи не наймолодшою військовою формацією в добі Першої світової війни, її членами були студенти університетів і навіть учні вищих гімназійних класів. Не один із них співав раніше в хорах, дехто мав і музично-теоретичну підготовку і вміння гри на інструментах, головно ж на досить популярній тоді гітарі. Існував досить великий стрілецький духовий оркестр, який під кінець 1915 року мав у своєму складі 30 членів. 1916 року у відносно спокійному часі був зорганізований навіть камерний ансамбль, струнний квартет: Антін Баландюк, Ярослав Барнич, Михайло Гайворонський і Роман Лесик. У стрілецькому товаристві знайшлися й добрі дириґенти, з яких не один мав уже за собою досвід у веденні хорів і оркестрів: Лесь Гринішак, Михайло Гайворонський, Роман Лесик. Стрільців з поетично-письменницьким хистом було ще більше, і саме їхня творчість була головним джерелом натхнення для стрілецької музи. Творчу атмосферу збагачували образотворчі митці з іменами, які згодом увійшли в історію українського мистецтва. Коли ж згадати ще таких членів УСС, як Дмитро Вітовський, Федір Черник, Андрій Мельник, Дмитро Паліїв, то стане зрозумілим, якими ідеями жило і якими настановами керувалося стрілецьке товариство.

Осередком, свого роду кузнею мистецької творчості, була Пресова Кватира. У ній, як і в так званій Артистичній Горстці, створювалася сприятлива атмосфера, в якій із стрілецьких рядів добувалися талановиті сили і проявляли себе як поети, композитори, маляри, фотографи тощо. Яке велике значення мала ця атмосфера, свідчить факт, що деякі митці втратили творчу наснагу відтоді, як опинилися без свого стрілецького середовища.

Спочатку стрілецька муза використовувала не тільки народні мелодії, але й деякі готові тексти (Богдана Лепкого, Петра Карманського та ін.) Все ж власна поетична, а за нею й музична творчість стрільців почала з'являтися досить скоро. Характерно, що часто поетичний хист сплітався з музичним, а це сприяло щільнішій сполуці музики з текстом. Деякі стрілецькі пісні мають характер колективної творчості, де не один, а кілька авторів прикладало своїх рук до складання тексту чи виспівування мелодій. У деяких піснях узагалі годі було уточнити автора. У збірнику "Сурма", виданому у Львові 1922 року, при багатьох піснях стоїть характеристична інформація: "Слова УСС" або й "Слова і музика УСС". Збірна колективна творчість залишила свій слід і на тих піснях, що були витвором відомих авторів. Від зародження теми і перших мотивів пісень стрілецьке товариство сприймало їх і переформовувало на свій лад. Таким способом стрілецькі пісні проходили той самий процес вигладжування і узагальнювання, що його проходять народні пісні. Різниця була в тому, що стрілецькі пісні проходили цей процес набагато скорше. Товариство виконувало роль мистецької цензури. Роман Купчинський згадує про одну із своїх пісень від 1918 року ("За Збруч, за Збруч"), яка не прийнялася між стрілецтвом, бо вона, як щиро писав сам автор, не була придатна ні до маршу, ні до хорового співу.

Головними творцями стрілецьких пісень були три автори: Михайло Гайворонський, Роман Купчинський і Лев Лепкий. Гайворонський приніс із собою досить значну музичну підготовку, добуту в Заліщицькій семінарії і в Музичному Інституті у Львові та деякий композиторський доробок. Між стрільцями невдовзі посів місце капельника оркестру, він теж клав на ноти наспівані своїми товаришами мелодії, а деякі з них гармонізував. Купчинський і Лепкий вийшли із давніх священичих родин, в яких здавна культивувалося замилування до музики. Обом, особливо Лепкому, не чужа була гітара, інструмент, який ще недавно виконував таку важливу й універсальну роль у галицькому домашньому музиченні. Співпраця цих трьох авторів датується осінню 1915 року, коли Лев Лепкий перейшов з австрійської армії до стрільців. Як і решта товариства, це були в тому часі молоді, повні запалу люди. У рядах стрілецтва вони відзначалися своїм мистецьким обдаруванням, смаком і – дотепом. На кількох стрілецьких піснях позначені також імена колишнього семінариста Антона Баландюка та гімназійного абітурієнта Григорія Труха, головна заслуга якого була не в творчій праці, а радше в збуджуванні зацікавлення й ентузіазму для пісні в рядах стрілецтва.

Переглядаючи повні збірки стрілецьких пісень, бачимо, що в них, неначе в літописі, зафіксовано багато фактів, дат і місцевостей, пов'язаних з історією УСС. Записані й імена популярних старшин і стрільців (Федір Черник, Осип Теліщак) та їхні воєнні і любовні переживання. Прощання й виїзд на війну передані в пісні "їхав стрілець на війноньку", а також у позиченій з Лемківщини, але сильно вкоріненій між стрільцями пісні "Кедь ми прийшла карта нарукувать". Перші, не дуже ще серйозні уявлення про війну відбиті у піснях із жартівливої п'єси Юліяна Назарака "Штурм на полукіпки": "Слава, слава, отамане", "Хлопці, алярм", "Нема в світі кращих хлопців" (музика Гайворонського). Задумані як пісні-жарти, вони втратили згодом своє первісне значення і виконувалися як бойові пісні, а перша із трьох згаданих як привітальна пісня кожночасного начального старшини УСС. Цікаво, що стичність з угорськими піснями й танцями з часу побуту на Закарпатті залишила свій слід у житті жвавіших ритмічних фігур у формі синкопованих ритмів, що їх подибуємо в кількох стрілецьких піснях.

Карпатська кампанія 1915 року і бої 1916 року примусили стрілецьку музу споважніти. Поставали пісні: "Ой, впав стрілець", "Питається вітер смерти". Знову ж пізніші довші постої при фронтових лініях примушували створювати більшу кількість пісень, в тому числі й багато любовних. У стрілецькому пісенному літописі записаний і виїзд на центрально-українські землі 1918 ("Зажурились галичанки") і побут "на тих широких, на тих розлогих степах", як про це співається в пісні Купчинського "Як стрільці йшли з України". Помітно, що в останній пісні, однаково в її тексті ("город Єлисавет", "призабутий Запад"), як і в її мелодії є сліди місцевих впливів. Варто згадати, що свої пісні мали й різні роди стрілецького війська, як кіннота, обозні частини, а стрілецький Кіш мав свій власний гімн.

У піснях віддзеркалені різні події, обставини і настрої. За змістом і призначенням стрілецькі пісні можна поділити на чотири групи: бойово-патріотичні, жалібні, любовні і жартівливі. Якщо взяти до уваги оригінальні стрілецькі пісні і ті, що виразно вкладаються в цей поділ, то згадані групи представлятимуться чисельно так: бойово-патріотичні – 15, жалібні – 5, любовні – 20, жартівливі – 6. До останньої групи тут не зараховано пісень-жартів, у яких нові тексти були підкладені до позичених чужих мелодій, таких, як "Стрілець то в світі велий пан" на мелодію давної німецької колядки, або "Сусідка" на мелодію угорського танцю.

Окремо варто розглянути згадані типи пісень з огляду на їхніх авторів. Гайворонський дав переважно пісні бойово-патріотичні і жалібні. Пісні Купчинського й Лепкого є перевалено в групі любовних пісень, все таки є вони і в інших групах, до того ж ці пісні належать до найвартісніших у цілому пісенно-стрілецькому фонді: Купчинського "Ой, та зажурились", "Засумуй, трембіто", Лепкого "Ой, видно село", "Журавлі".

У музиці стрілецьких пісень віддзеркалюється вплив різних течій. Головною з них була народна пісня, особливо західноукраїнського типу. Другою, не менш важливою, була хорова література давньої галицької пісні, для якої власне таким прикметним був склад чоловічого квартету. На цій літературі, на творах Михайла Вербицького, Івана Лаврівського, Сидора Воробкевича, Віктора Матюка, Остапа Нижанківського та інших композиторів, великою мірою вироблявся мистецький смак і замилування тих, що під час війни стали творити нові пісні, як і тих, що ті пісні співали й популяризували.

Впливи західноєвропейської танцювальної музики, особливо ритму і мелодичних рис вальсу, позначилися у деяких піснях розвагово-любовної групи.

Ставлення до народної пісні мало у стрілецькій творчості два шляхи. З одного боку народні пісні від самого початку війни до її кінця становили невід'ємну частину стрілецького побуту. Крім згаданих вище, органічно вросли у стрілецький репертуар такі пісні, як "А хто хоче війну знати", "Летіла куля через гору", "Пасла дівка лебеді", "Коло млина яворина" та інші. З другого боку деякі стрілецькі пісні до тієї міри уподібнювалися до народних пісень, що самі широко популяризувалися і їх почали вважати за народні.

Зв'язок із народним мелосом істотний для значного числа стрілецьких пісень. У деяких бачимо небагато змінений рисунок мелодії, наприклад, у пісні "Ой, шумить, шумить" і в народній колисковій "Ой, ти поїхав". Найчастіше ця спільність виявляється мотивною подібністю. Багато спільного є в ритмічно-метричній структурі стрілецьких пісень. Як відомо, для української народної музики типовим є брак так званого затакту, відбитки, це значить, що панівним є розпочинання мотиву на сильній, тобто наголошеній частині такту. Саме так зачинається велика кількість стрілецьких пісень, в тому числі й найбільш типові і найбільш вартісні з-поміж них: Купчинського "Заквітчали дівчатоська", "Ой, шумить, шумить", "Засумуй, трембіто", "Ой, та зажурились"; Гайворонського "їхав стрілець на війноньку", "За рідний край", "Сповнилась міра"; Лепкого "Журавлі", "Ой, видно село" та інші.

Поширення й популяризація стрілецьких пісень сталися незвичайно швидко. У своїх примітках до "Галицьких пісень" Лева Ревуцького (Київ, 1928) брат композитора Дмитро Ревуцький писав про пісні "Ой, та зажурились" Купчинського і "їхав стрілець на війноньку" Гайворонського, що вони вже під час війни поширились по всій території України. Другу з них Микола Леонтович опрацював уже восени 1917 року, вважаючи її народною піснею. А за два роки довелося цьому композиторові зустріти автора пісні в Кам'янці-Подільському, де й питання авторства з'ясувалося. На основі широкої фольклоризації стрілецьких пісень Антін Рудницький просто зараховує їх до свого роду "імітацій" народних пісень, однак сам він застерігається, що таке включення із стисло наукового погляду викликало б застереження.

Стрілецькі пісні як одне ціле є якоюсь мірою явище локальне, пов'язане з культурними й побутовими традиціями західноукраїнських земель. У їхній мелодиці, яка часто спирається на розкладених тризвуках, помітний брак ширшого розмаху. Стрільці залюбки співали похідні й історичні пісні, перейняті з "Великої України", з їхньою широкою мелодикою і оригінальним хоровим розкладом, все ж повністю перейняти їхній дух і їхні найтиповіші риси не змогли. Наслідків століттями накиненого відділення Галичини від материка та діяння сторонніх впливів із ближнього і дальшого Заходу не можна було змінити протягом кількох років, та ще років воєнної хуртовини. Проте саме Українські Січові Стрільці своєю громадсько-політичною настановою і великою мірою своєю піснею спричинювалися до творення помостів між різними частинами української землі.

Улітку 1918 року під час побуту стрільців на Наддніпрянщині їхня пісня розвіювала серед місцевого населення недовір'я до одягненого в чужі уніформи війська. З того і пізнішого часу (Київ, 1919) залишилося багато свідчень про великі враження, які збуджувала стрілецька пісня: її любили й приймали за свою рідну. Софія Тобілевич згадувала ті часи із зворушенням і, звертаючись до стрільців, писала: "Знайте, що стрілецька ваша пісня не забулась і досі лунає в душах наших".

Український музичний світ поставився з великою увагою до стрілецьких пісень, починаючи від ранніх років їхнього постання і від перших друкованих видань 1915 і 1916 років. У творчості багатьох композиторів вони стали основою численних обробок у різних видах, головно ж хорових творів і сольних пісень із фортепіано. До найраніших належать обробки Філарета Колесси, Олександра Кошиця, Кирила Стеценка, Михайла Гайворонського та ін. У другій частині "Нарисів з історії української музики" (Київ, 1964) надрукована Стеценкова обробка "Журавлів" як новий приклад. У своїх поясненнях автори (Л. Архімович, Т. Каришева, Т. Шеффер, О. Шреєр-Ткаченко) пишуть, що з обробок галицьких пісень К. Стеценка "особливо виділяється обробка пісні "Чуєш, брате мій" глибиною проникнення у скорботний образ, переданий просто і з великою силою художньої переконливості". Цінну пам'ятку залишив Микола Леонтович у своїх обробках пісень "їхав стрілець на війноньку" (У його записі "Ішов стрілець на війноньку") та "Зажурились галичанки". Помітним і наскрізь новим явищем були "Галицькі пісні" Лева Ревуцького (Київ, 1928), між якими знайшлися "Ох, і зажурились стрільці січовії" та "їхав стрілець". Нове було у багатстві та новочасному колориті гармоніки і в строфічно-варіаційному принципі будови пісень Ревуцького, призначених для соліста з фортепіано. У своєму нарисі про життя і творчість композитора Тамара Шеффер приділяє цим пісням багато уваги. Вона пише: "Багатство музично-виражальних засобів, велика насиченість музичної мови виразними й цікавими деталями робить ці обробки витонченими творами камерного плану. Досить легко сприймаючись, вони все ж вимагають великої зосередженості слухача і високої культури виконавця". Подібними вартостями відзначається й сольна пісня Нестора Нижанківського "Засумуй, трембіто" написана на основі мелодії Купчинського. Вона здобула надзвичайну популярність.

Із величезної кількості обробок і видань стрілецьких пісень окремої згадки заслуговує "Великий співаник Червоної Калини", що з'явився у Львові 1937 року. Це був найповніший і найвартісніший кодекс хорових обробок стрілецьких пісень. У ньому були вміщені давніші й нові обробки композиторів: Миколи Леонтовича, Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Михайла Гайворонського, Нестора Нижанківського, Зіновія Лиська, Антона Рудницького, Миколи Колесси, Бориса Кудрика і Романа Сімовича. Особливістю збірника була не тільки співпраця багатьох визначних композиторів. Під час його підготовки, якою керував редактор збірника доктор Зіновій Лиоько, велася свого роду колективна співпраця авторів над найкращим добором матеріалу і найбільш відповідною мистецькою обробкою. З чисто музичного боку "Великий співаник Червоної Калини" помітний своїм подихом новітньої гармоніки і поліфонії.

Стрілецькі пісні притягують до себе увагу композиторів і виконавців донині. Про нову обробку пісні про журавлів Лева Ревуцького була згадка вгорі. Пізніше дві пісні Романа Купчинського зацікавили композитора Миколу Фоменка ("Як стрільці йшли з України" і "Мав я раз дівчиноньку"). Так постали дві гарні й оригінальні обробки для соліста з фортепіано. Михайло Мінський наспівав їх на грамофонних платівках.

Окремо торкнемося інструментальних творів більших форм, для яких стрілецькі пісні стали тематичним матеріалом. Це "Стрілецька рапсодія" Станіслава Людкевича і "Фортеп'янна соната" Антона Рудницького. В обох випадках, незалежно один від одного, композитори вибрали одні й ті ж дві пісні: Лепкого "Ой, видно село" і Купчинського "Ой, та зажурились стрільці січовії". Важливо, що вжиті без слів обидві стрілецькі мелодії виказали свою чисто музичну і формотворчу вартість. Цікаво, що соната Рудницького написана саме на таку тему, була нагороджена на міжнародному композиторському конкурсі 1937 року.

Пієтизм до доби визвольних змагань і до їхніх співучасників спричинився до того, що стрілецькі пісні назагал не піддавалися критиці. До поодиноких критичних голосів треба зарахувати статтю Бориса Кудрика, в якій автор звертав увагу на впливи австрійської, і зокрема угорської вояцької музики, в деяких стрілецьких піснях. За один із прикладів послужила Кудрикові так звана "Пісня про підхорунжих". Тимчасом ця пісня є одним із прикладів згаданих вище пісень-жартів, у яких стрільці не раз насміхалися над собою. Мова в цій пісні про трьох бабусиних синів, що з них "найдурніший пішов в Усусуси". У всякому разі ця пісня, подібно як і позичена з Угорщини, а й така популярна у пізнішій хоровій обробці "Сусідка", не типові для стрілецької творчості і не може становити основи для її оцінки.

Досить широко розвинулася була дискусія на тему стрілецьких пісень в еміграційній пресі з приводу критичних завваг про стрілецькі пісні в листах Олександра Кошиця до Павла Маценка ("Відгуки минулого", Вінніпег, 1954).

В оборону стрілецьких пісень виступив доктор Зіновій Лисько в газеті "Український Самостійник" (Мюнхен, 12 грудня, 1954). В обґрунтованій статті автор між іншим писав: "Кошиць працював у кількох ділянках: диригентській, композиторській, музично-етнографїчній і музично-письменницькій і помилково є переносити його заслуги і досягнення автоматично з однієї ділянки на другу. Він був великий, феноменальний диригент, але в своїх писаннях був необ'єктивний і часто помилявся".

У дискусії узяв слово доктор Павло Маценко на сторінках "Нового Шляху" (Вінніпег, ч.9, 1955). Він звернув увагу на два факти: квестіоновані вислови Кошиця були в його приватних листах, на основі опублікованих і рукописних матеріалів можна довести, що Олександр Кошиць брав під осуд тільки ту частину стрілецького репертуару, що мала на собі надто виразні чужі впливи, зате досить багато стрілецьких пісень він уважав за гарні й вартісні.

У перебігу полеміки порушено питання, чи взагалі варто було публікувати листування Кошиця з уваги на наявність у ньому гострих, а то й принизливих висловів не тільки про стрілецьку творчість, але й про кількох музичних діячів. Відповідаючи на це питання, скажемо, що подібні матеріали вповні заслуговують на публікацію, зате суть справи в тім, як їх використовувати та інтерпретувати. Згадані листи мають слугувати нам не як підстава до оцінки стрілецьких пісень, але як матеріали для характеристики поглядів, естетичного смаку і темпераменту самого їх автора. Якоюсь мірою подібне питання про ставлення Кошиця до композитора Кирила Стеценка. У своєму листуванні, наприклад, у листі до Олександра Чехівського від 28 серпня 1938 року ("Українське Слово", Париж, 9 листопада 1952), Кошиць пише про Стеценка як про людину вкрай вороже. Варто посягнути й на інший приклад. Ігор Стравінський висловлювався дуже неприхильне про музику Ріхарда Ваґнера. Все ж ніхто не брав його слів за підставу до оцінки Ваґнера, тільки за причинок до характеристики самого Стравінського. В цілому згадана вище полеміка була не без користі, бо вона спричинилася до з'ясування не одного питання, пов'язаного з історією і оцінкою стрілецьких пісень.

Приглядаючись до цих пісень уже більш як із півстолітньої перспективи, бачимо, що вони були своєрідним, неповторним явищем. Вони свідчать про розвинений мистецький смак і про значний рівень товариської культури не тільки самих їхніх авторів, але й усього стрілецького середовища, в якому вони поставали. Угорі була згадка про чотири головні групи стрілецьких пісень. Варто підкреслити, що жодна із тих груп не доходила до крайнощів ні своїм змістом, ні засобами. У маршових піснях немає рубашності, прикметної для не одної вояцької пісні. Жалібні пісні УСС тужливі й сумовиті, та радше задумливі ("Видиш, брате мій"), ніж: безнадійно залісливі. Любовні пісні зарисовані тонкими, неначе шовковими лініями. Жартівливі – дотепні, але ніколи не грубіянські.

Найважнішим і найпочеснішим завданням стрілецьких пісень було вирівнювати й улегшувати крок молодому, повному ідейного наснаження українському вояцтву.

Вони стали невід'ємною частиною відроджених військових традицій нашого народу. Започатковані у найдальше на заході положеній частині українських земель, на Закарпатті, стрілецькі пісні проломили кордони і стали загальнонаціональним добром. Вони внесли новий цінний вклад у товариське й домашнє музичення, ті ділянки, що мають немалий вплив на музичну культуру в цілому. Власне в перших десятиліттях XX століття в наш побут сильно втискувалися російські розвагові пісні, так звані циганські романси. Стрілецькі пісні своєю мовою, змістом і духом стали сильною греблею проти цього та проти інших чужих впливів. Ці пісні притягували до себе увагу численних українських композиторів і не в одному випадку збуджували їхню творчу силу. Звуки цих пісень виповнювали концертні зали під час виступів хорів, солістів-співаків та інструментальних ансамблів. Починаючи від Михайла Голинського, першого виконавця пісні "Ой, нагнувся дуб високий", і Василя Тисяка довгий ряд визначних виконавців мав їх у своєму репертуарі. В українську культуру стрілецькі пісні внесли вклад довготривалого значення.


Василь Витвицький
  
Джерело: Сурмач.– Рік 36.– 1994.– Ч. 1–4 (118–121).– С. 12–22 (Журнал Об’єднання бувши Вояків Українців у Великій Британії)
Статтю ввів: bohdanko  13.11.2006
Відредаґовано:
Переглядів: 16983
  Коментарі     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]
5. неДебил (гість) 16.12.2010 17:38    
ето всё гавннооооо!!!
0/0

4. наталя (гість) 06.09.2010 21:08    
так точно того що потрібно на жаль не має(((((
0/0

3. ги ги (гість) 07.04.2010 16:32    
Те що потрібно нема!
0/0

2. ми (гість) 01.10.2009 12:29    
огогогогогогогогого
0/0

1. Олександр (гість) 21.09.2009 21:43    
Стрілецька пісня, на мою думку, це цікава і патріотична тема.
Колись на початку девя'ностих на каналі Українського радіо чув патріотичну передачу, не з початку, чув і назви передачі не знаю...
Але запам'яталося таке:
Стрілецька пісня на яку червоні зробили ремейк, який подавався в кінофільмі "Як гартувалася сталь". Варіант Стрілецький видався мені значно кращим. Чи може хтось знає та опублікує на сайті цю чудову пісню про юних стрільців?
0/0


  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/articles/112.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ